Національна самобутність: майже 20 народностей Дніпропетровщини святкували Міжнародний день рідної мови у дружньому колі

Мати, хліб, любов, Батьківщина – ці слова є у кожній мові. І звучать вони однаково тепло. Поринути в розмаїття різних культур можна було на мовному святі. Мовою танцю та пісень на одній сцені говорили близько 20 національностей. Розуміли один одного українці, білоруси, азербайджанці, вірмени, литовці, поляки, німці, євреї, роми. Стати учасником масштабного дійства міг кожен житель області. Пройшло воно у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі.

На Дніпропетровщині мешкає понад 90 народностей. Вони примножують свої традиції та збагачують українську культуру. «Ми запросили їх на свято Міжнародного дня рідної мови й запропонували розказати про свої традиції, мову, культуру. У фойє Дніпропетровського українського театру етнічні спільноти представили свої національні надбання. На виставці – символіка різних країн, національна література, періодичні видання, книги про культурні звичаї. Такі спільні проекти виховують взаєморозуміння та толерантність», – зазначила начальник управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської ОДА Наталія Першина.

На експозиції Азербайджану – національні книги, починаючи з абетки. Тут же – портрети національних героїв, газета «Вогні Азербайджану» і навіть «Кобзар» Шевченка в перекладі. Азербайджанці зізнаються, що Дніпропетровщина стала для них ріднішою за Баку.

Роза Мартіросян: «Моє коріння у Вірменії. Але я комфортно почуваю себе в Україні. На свято мови наша нація представила різноманітну літературу: починаючи із самовчителя вірменської до путівника мальовничими куточками Закавказзя. Вивчати нашу мову нескладно. Головне, щоб було бажання».

«Литовці зберегли свою мову крізь віки. Вона пішла від давньоіндійського санскриту. Нею користуються три мільйони людей по всьому світові. Литовці не засмічують свою мову іноземними словами, а використовують самобутні назви. У цьому плані вони залишилися трохи язичниками. Будь-яка мова, як і цифра, знак, звук, – це потік інформації. Тому чим більше мов знає людина, тим ширше для неї відкриті горизонти», – розказує Галина Хмель-Дунай, голова «Литовського культурно-ділового центру «Гінтарас».

Аліна Левицька, голова регіонального громадського об’єднання області «Білоруси Придніпров’я»: «Всі, хто мешкає тут, – українці, незалежно від національності. Але кожна народність повинна берегти свою ідентичність. Вона – у книгах, духовній спадщині. Народ існує, поки живе його мова. Плануємо створити недільну школу. Тут зможуть вивчати білоруську всі бажаючі».

Родзинка свята – інтерактивна дошка. По закінченні концерту кожен міг залишити на ній свої побажання. Доброзичливість та тепло зрозумілі будь-якою мовою.